Історичні дані с.Спас

Населений пункт Спас . Історична дата заснування 1295 рік. Святкуання дня міста/села 12 липня дата.Кількісь населення 513 чоловік. Територія населеного пункту 104,1 га., під забудову та присадибні ділянки 104,1 га., орна земля 31 га., пасовища 21 га., території покриті водою (річки, озера, к 20 га., громадські ліси 20,3 га. стадіон 1 шт., спортивні майданчики 2 шт.

Заклади охорони здоровя ФАП . Школи Неповна середня  телефони 65188 , кількість місць 80 чол Бібліотека, керівник Пилипчак Н.В. .

Церква Св.Петра і Павла побудована у 1993 році конфесія УГКЦ . Храмове свято 12.07. , Святих Петра і Павла .

Відстань до районного центру 6 км., до пожежної частини 8 км., лікарні 6 км., до місцевої ради 2 км., до обласного центру 101 км.

Дороги з чорним покриттям 7 км., Газифікація населеного пункту становить 98 %

джерело:

stsambir.at.ua/index/selo_spas/0-125

      Бойківські фестини 2012 року, які відбулися в Турківському та Старосамбірському районах підняли цілий ряд важливих питань для нашого краю. Найважливішою, на мою думку,це є урочисте посвячення каменю під майбутню споруду – відкриття пам’ятника королевичу Леву Даниловичу на Сторожні. Князь Лев (бл. 1225-1301 рр.) видатна постать Галицько-Волинської держави. Це був мужній, хоробрий і розумний політик. Продовжуючи справу свого батька Данила Галицького, він зумів об’єднати в одну могутню державу всі споконвічні українські землі. Галицько-Волинська Русь стала сильною державою в Європі. Вона послабила монгольську навалу і тим самим спасла Європу від занепаду. На жаль, цей важливий період нашої історії ще не повністПю вивчений, мало історичних праць, привчених цим подіям, ще надто багато проблем, пов’язаних з ним залишається не тільки дискусійними, але й загадковими. В 1952-1956 роках я навчався і закінчив Дрогобицький педагогічний інститут, історичний відділ. Лише на третьому курсі нам почали читати історію України. Довгий час не було викладача. І на кінець за цю справу взявся Петро Юхимович Маруня, не спеціаліст, якого називала «гроза інституту». На кожну лекцію він запізнювався на 20-30 хвилин, називав тему, коротенький план. З його лекцій я дізнався лише про князя Данила Галицького, жодного слова про Лева. В 1958 році, працюючи завучем та вчителем історії Тершівської школи, мені, як і всім учителям цього предмету було дано завдання зібрати, підготовити і написати історію свого села: населених пунктів даної сільської чи міської рад. Вивчаючи зібраний матеріал, я дізнався, що життя і діяльність князя Лева, що він часто бував у наших околицях, займався будівництвом, допомагав монастирям, селянам. Жив останні три роки у Спаському замку, помер в 1301 р. і був похоронений у Лаврові… Після цього в школі почалась робота з учнями, батьками. Проводилися бесіди на виховних годинах, екскурсії на гору Замчище. Педагогічний колектив звернувся у сільраду, головою був В. Наливайко, з проханням ушанувати пам’ять князя Лева, встановити пам’ятник або знак на горі Замчище, де був замок. Рішення сільської ради направили в Стрілківський райвиконком. Відповідь прийшла негайно: «Гнобітєлям народу королям, царям, князям пам’ятники не ставимо». В 1968 р. вийшла книга «Історія міст і сіл України, Львівська область», в якій, на великий жаль, нічого не сказано про князя Лева, замок, монастир… Одним пунктом зазначено, що Тершів старовинне гірське село, що вперше згадується в історичних документах 1422 р. В останньому абзаці йде мова, що біля села Спас зберігаються рештки земляних укріплень ХІ-ХІІІ століть. Я радий, як і вся громадськість району, що повертається до нас історична пам’ять нашого минулого, впевнений в тому, що скоро на Сторожні буде встановлено пам’ятник видатному діячу Галицько-Волинської держави – королевичу Леву Даниловичу, який прикрасить наші Карпати і стане візитною карткою Старосмбірщини. Лев народився близько 1225 р. у столиці Волині в місті Володимирі, де владарювали князі Данило і Василько. У Володимирі було спокійно і мирно. Ремісники, шевці, ковалі виготовляли, шили, кували найнеобхідніші речі для життя та військових потреб. Купці торгували, тисяцькі і воєводи старшували над військом, двірський правив княжим двором, посадники господарювали по містах, мечники відповідали за виготовлення і зберігання зброї, ключники і стальники пильнували княже господарство, митники збирали податки з купців. Усі були при своїх обов’язках і правах. У замкових палацах Володимира ріс син Лев. Друге хресне ім’я Лева – Онуфрій. Ще коли візантійська принцеса Анна виходила заміж за князя Романа, вона взяла разом із приданим і мощі святого Онуфрія. Спочатку вони знаходились у Галичі. Пізніше ці мощі перевезли у Львівський монастир Онуфрія, а потім перенесли їх у Святоонуфріївський монастир у Лаврові. Княжна Анна постійно молилась до цього святого і вірила, що він стане ангелом-хранителем її внука Лева. У маленького Лева цікавості, енергії та запитань було дуже багато. Найбільше ним піклувалась бабуся Анна. І хоча княжна всіх дітей забавляла, читала молитви, розповідала Біблійні притчі, все ж з Левом їй було і самій цікаво. Хлопчак прагнув, як і колись його татко Данило все знати, все випробувати. Він ріс безстрашним і рішучим. Данило любив Лева і старався щонайбільше передати своєму любимому синові знання і досвід. Тому він часто брав його з собою на лови, в міста Галич, Угровськ, Луцьк. В 1238 р. Левові виповнилось 13 років. Кожного дня він гасав на коні, вправлявся з мечем, знаходив час і для наук. Лев уже вмів читати латиною,староруською, грецькою, польською та німецького мовами. У родині Данила народився Роман, а через рік Шварн, всього стало семеро дітей. Та найважливішим, войовничим був серед усіх Лев. В 1247 році для зміцнення союзу з Угорським королівством Лев одружився з дочкою Бели IV принцесою Констанцією. В них народилося троє дітей – Юрій, Святослава, Анастасія. В 1252 р. допомагав батькові воювати з монгольським орденом на чолі з Куремсою. Після смерті батька (доля приготувала Данилові шістдесят три роки) він успадкував Перемишльське князівство і Львів (його іменем було названо місто), а після смерті брата Шварла Холмське, Белзьке, Дорогочинське князівства і Галич. Лев, як і в молодості Данило, горів бажанням мати свою столицю, де житимуть вірні піддані. Тому вже в 1245 році розпочалось будівництво Львова, а в 1272 р. перенесено столицю Галицько-Волинської держави до Львова. З того часу усю свою енергію, наснагу, кошти віддає своїй столиці, одночасно захищаючи цілісність руських земель та дбаючи, аби вороги не напали на Галицько-Волинську державу. Після смерті краківського князя Болеслава Соромливого (1279 р.) в союзі з чеським королем Вацлавом ІІ намагався здобути Краків. Підтримуючи в боротьбі за краківський престол Болеслава Мазовецького (сина сестри Предслави), вів тривалу війну з польським князем Лешком Чорним. Приєднав до Галицько-Волинського князівства частину Закарпаття з Мукачевом (бл. 1280 р.) і Люблінську землю (бл. 1292 р.). Таких широких границь галицька держава не мала ще ніколи. В час князювання Лева належить ще одна важлива подія: державний поділ України.  Після падіння Києва митрополити переселилися на північ, в суздальсько-московські землі, а 1299 р. після монгольського нападу, митрополит і зовсім звідси вибрався. Тоді галицькі князі добилися у патріарха і візантійського імператора, щоб їм було назначено окремого митрополита. За часів Київської Руси в Карпатах була прикордонна оборонна лінія, які створили для захисту Галичини, а також країн Східної Європи від ворогів. До неї входила велика кількість давньоруських городищ та монастирів, у тому числі і Спаський, місто Старий Самбір. Спаський монастир став улюбленим місцем князя Лева, перемишльських єпископів. Село Спас та Лаврів лежать на крайньому заході Львівської області, в межах Старосамбірського району серед мальовничих Карпат. Села розташовані в басейні річки Дністер, зокрема через Лаврів протікає річка Лінинка, через Спас – річка Великий Дубень. Характерна тут лісова карпатська рослинність, у яких мешкають багато рідкісних тварин. Кліматичні умови як влітку, так і взимку сприятливі для життя та відпочинку туристів. Недаром на краянин Іван Франко назвав нашу місцевість «перлиною Божою на землі». Галицький князь Лев дуже піклувався про Спас. Він наділив його грамотою, записав йому монастирі в Созані та Страшевичах,  а також подарував пергаментне Євангеліє. У 1292 р. За наказом князя на місці дерев’яної церкви розпочали будівництво нової кам’яної, яку завершили 1295р., а також на горі Замчище був зведений замок, який згодом став резиденцією князя. Спас дав початок двом важливим містам Старому Самбору і Самбору та навколишнім селам Тершів, Сушиця, Завадка… У сімдесят п’ять років Лев серйозно захворів. Він покликав у Львів сина Юрія. Вони довго обговорювали минуле, нинішнє і майбутнє. Йшлося не лише про маєтки, господарювання, намісників чи посади урядовців. Головне – аби був мир і спокій, кілька разів наголошував він. Було підготовлено грамоти, розпорядні листи. Але єдиною умовою було, що князем усіх володінь Юрій стане лише після його смерті. Після цього Лев відправився до Спаського монастиря, якому постійно надавав кошти, посилав майстрів до облаштування келій, церков, укріплення оборонних мурів. Лев, приїжджаючи у Спас чи Лаврів, зупинявся у замках. Ці старовинні споруди були укріплені двома рядами валів, частоколів. Дерев’яний монастирський комплекс був достатньо спланований: тут була обитель ченців, церкви, господарські приміщення. Лев, хоча прийняв чернечий чин, все ж цікавився світсько-політичним життям: йому приносили вісті про Галицько-Волинське князівство, всі події, що діялися на його землях. Минуло три роки з того часу, як Лев поселився у Спаському монастирі. Пізньої осені 1301 р., відчуваючи, що скоро помре, він запросив сина Юрія, настоятеля монастиря, управителя Львівських замків Михайла Куроносика заповів і настоював на тому, щоби його похоронили у монастирському цвинтарі або в передвір’ї біля головного входу у Святоонуфріївську церкву. Тіло ченця Лева перевезли у Лаврівський монастир, де зберігалися мощі святого Онуфрія. На похорон королевича прибуло багато людей із усіх галицько-волинських земель, духовенство, ігумени, ченці, місцевий люд з довколишніх міст і сіл. Люди плакали за своїм добрим князем, котрий зумів багато років утримувати в цілісності і мирі Галицькі землі, вмів приятелювати з ворогами, дбати про церкви, монастирі, простих людей. P.S. Грунтовні розкопки в 20-х рр. ХІХ ст. долівки Преображенського храму Лаврівського монастиря і в 1767 р. – в підземеллях Лаврівської церкви нічого цінного там не виявили. Ще збереглись перекази, які свідчать про те, що під час розбирання церковних мурів у 1816 р. у Лаврові випадково знайдено кістяк людини. Існує версія, що це останки галицького князя Лева. Що ж до дійсного поховання Лева Даниловича (в схимі Онуфрія), то яко ченця його мали б погребти в монашому одязі, в простій труні. І вона, напевно, має знаходитись у ще недослідженій археологами частині храму, де колись зберігалися єдині у Східній Європі мощі святого Онуфрія. Сьогодні виникає потреба в нових фундаментальних дослідженнях, як українських та зарубіжних науковців, які збагатять наші знання про історичне минуле.

Джерело:http://starosambir.net.ua/3478/

   Монастир в селі Лаврів. Який перенесли з села Спас.